Чотири роки. Ця цифра важить набагато більше, ніж просто кількість днів у календарі. Це тисячі безсонних ночей, мільйони зруйнованих планів і океан виплаканих сліз. Але водночас це чотири роки нашої надлюдської сили. За цей час ми зрозуміли, що «неможливе» — це лише слово. Ми навчилися конвертувати свій біль у донати, допомогу та снаряди. Ми більше не боїмося темряви — ми самі стали світлом. Світ побачив справжність: за ці чотири роки Україна стала синонімом слова «Свобода». Весь світ дізнався, що за кожним мирним містом стоїть сталевий щит із плоті та крові наших захисників.
Чотири роки — це чотири покоління болю. Це діти, які пішли в школу під звуки сирен, і батьки, які так і не дочекалися дзвінка з фронту. Кожна втрата — це рана, яка не заживе, поки ми не виборемо справедливість.
Чому ми переможемо? Бо за чотири роки ворог так і не зрозумів головного: можна зруйнувати стіни, але неможливо зламати волю. Можна вимкнути світло в оселях, але неможливо загасити вогонь у серцях.
Ми вже не ті, що були 24 лютого 2022-го. Ми стали тими, хто пише історію власною мужністю.
Ми стоїмо. Ми боремося. Ми пам’ятаємо кожного. І ми обов’язково обіймемося в день нашої спільної Перемоги, згадуючи всіх, хто прокладав до неї шлях.
